Наша адреса:
02140, пр-т М. Бажана, 14
кв. 7, м. Київ
тел./факс: (044) 451-51-97
(044) 501-86-65
Львівська Академічна гімназія вже багато років поспіль входить до першої десятки топ-100 середніх навчальних закладів України, а її випускники мають одні з найвищих результатів ЗНО.
Заснована цісарем Австро-Угорщини Йосифом ІІ у вісімнадцятому столітті, це найстаріша гімназія з українською мовою викладання. На кафедрах цього навчального закладу українська звучить із 1874-го.
Серед вихованців гімназії у різні часи були Микола Устиянович, Євген Петрушевич, Станіслав Людкевич, Євген Коновалець і Роман Шухевич.
Академічна гімназія, як і всі інші навчальні заклади країни, була змушена зачинитися у березні.
Чи виправдовує себе дистанційне навчання та яким чином гімназія функціонує у нових умовах, розповіла директорка, Леся Юхман.
Леся Юхман: "У Львові ми, освітянське товариство, якось дотримуємось правил та вчимо дітей, що краще пережити пандемію з деякими незручностями, але пережити"
— Перше питання досить очікуване — як почався новий навчальний сезон у Академічній гімназії?
— Я би сказала так: по відношенню до теперішнього часу — нормально. Тобто, звичайно, були деякі проблеми через те, що ми повинні були підготувати наш заклад відповідно до нових умов навчання.
Провести дезінфекційні роботи, передбачити кількість входів у приміщення гімназії, розклеїти стрічки для позначення соціальної дистанції, обладнати місця з антисептиками для обробки рук та для збору використаних масок та рукавичок — здається, нічого занадто складного, але усі ці додаткові заходи потребують додаткового часу.
Також треба враховувати, що будинок нашої школи побудований 115 років тому і немає великих зон для відпочинку учнів, тому потрібно було не тільки визначити гнучкий графік занять та харчування, але й пояснити дітям та їх батькам, чому згідно з новим графіком ми повинні зменшити контингент учнів до 60% від загальної кількості.
Леся Юхман: "Колись наш заклад був підпорядкований цьому Національному університету"
— А куди подінуться 40%?
— Ні, ви не так зрозуміли. Нам потрібно було організувати навчання таким чином, щоб не вся школа приходила на заняття в один день — тобто, ділимо на групи, одні учні працюють з викладачами офлайн у гімназії, інші — в онлайні. Потім вони міняються місцями — і так по колу.
— Ага, зрозумів. До речі, учні Академічної гімназії кожен рік фігурують серед переможців практично всіх міських олімпіад та конкурсів, а випускники мають одні з найвищих результатів ЗНО. Тобто, ваш заклад розрахований на особливо обдарованих? Чи, може, існує якийсь викладацький секрет, якесь ноу-хау? Звідки такі приголомшливі результати навчання?
— Викладацький секрет? (сміється)
Ви знаєте, мені важко сказати, що є пріоритетним у даному випадку. Те, що ми маємо високі рейтинги — це означає, що батьки задоволені якістю нашого навчання, вони купують той продукт, який ми продукуємо, тобто вони бажають, щоб їхні діти вчилися саме у нас.
І якщо ми говоримо про перебування дітей у школі, то це не тільки навчання — це й патріотичне виховання, і духовне виховання, це й різноманітні гуртки. Мабуть, усе це разом і складає ті результати, які ми маємо. А щодо особливо обдарованих... ви знаєте, при конкурсі троє дітей на одне місце до нас, зрозуміло, попадають саме ті, хто показує високі результати.
– А чому Академічна гімназія вважається воротами в Львівську політехніку?

— Колись наш заклад був підпорядкований цьому Національному університету — наші учні мали пільги при вступі до Політехніки, але зараз це вже досить відносно. Але ми, як і раніше, залишаємось у структурі Львівської Політехніки, користуємось їх матеріальною базою і проводимо спільні конференції
Тобто, університет як і раніше дуже зацікавлений у наших учнях, але самі діти тепер мають дуже великий вибір та часто обирають навчання за кордоном — десь 20% наших випускників кожен рік залишають батьківщину.
Ще зараз велику популярність має Український католицький університет, і наші діти також туди з радістю йдуть, тому що навчання у цьому закладі дає можливість стажуватися за кордоном.
— Але умови пандемії внесли свої корективи в освітній процес. При оголошенні карантину які рішення були вами прийняті як директоркою гімназії?

— Так, карантин багато чого змінив. Навчання онлайн стало єдиним засобом продовжувати освітні процеси. І, напевно, найскладнішим у всьому цьому було перевчити вчителів. Вони повинні були знаходити інші форми роботи з учнями.

Ви ж розумієте, що коли викладач працює з учнями "очі в очі", він може побачити, як реагує клас, може відчути, чи зрозуміло він подає матеріал. А відчути учнів на відстані, орієнтуючись тільки на монітор комп'ютера — це набагато складніше.

До того ж ми витратили багато часу на пошуки платформи, на якій можна було працювати онлайн, та на адаптування дітей до нового розкладу. Десь у другій половині березня ми вже працювали стабільно.
І це було справжнє навчання — учні починали працювати з 8:30 й надалі протягом всього дня. Але нам потрібно було враховувати багато нових нюансів — діти швидко втомлювалися від сидіння перед комп'ютером, а якщо вони з багатодітної сім'ї і мешкають усі разом у маленькій двокімнатній квартирі, то треба було врахувати й це.
Але наші вчителі впоралися! І зараз, я вважаю, вони вже адаптовані до нових норм нашої гімназії.
— У багатьох навчальних закладах онлайн-навчання стало проблемою, тому що деяким викладачам, особливо похилого віку, було дуже важко за короткий час опанувати Viber чи Zoom...
— Ми про Viber взагалі навіть не вели розмови, тому що то не є платформа для навчання. І повинна сказати, що у нашій гімназії навіть вчителі поважного віку дуже швидко навчилися працювати в онлайні.
— Ви запровадили якісь спеціальні тренінги для викладачів?
—Так, в нас були тренінги, але ще в нас була перевага у тому, що ми вже другий рік як перейшли на електронний журнал. І наші вчителі хоча б частково були вже навчені працювати в онлайні.
Два роки тому ми інтуїтивно відчули, що треба переходити на електронний журнал, що це стане у нагоді в майбутньому. Управління освіти запропонувало нам платформу classroom, з якою ми теж вже працювали раніше, тому що наша гімназія підтримує зв'язок з деякими школами у Туреччині і США і навіть проводили з ними спільні онлайн-уроки.
Так що це був хоч якийсь досвід. Ну й ще наша гімназія технічно дуже добре забезпечена, тож ми зустріли карантин у всеозброєнні.
— Я так розумію, що у цьому році не відбувся традиційний обмін учнями зі школами Австрії, Португалії, Польщі та Швейцарії. Мабуть, ваші учні дуже засмучені цим?
— Звісно. І учні, і викладачі. Тому що в нас зірвалося три дуже важливі проєкти в Польщі, Португалії і з Німеччиною. COVID-19 взагалі нам зірвав багато чого.

— Наприклад?
— Найбільше я шкодую, що цього року не відбувся традиційний День гімназії, де ми нагороджуємо учнів призами та грошовими преміями за досягнення. Тобто діти постраждали фінансово.
Також не відбувся урочистий прийом першокласників до лав гімназії, точніше, він відбувся, але у класах, а це трохи знівелювало свято. Але головне — здоров'я! Тому можна жалкувати про різні скасовані урочистості, але пріоритет здоров'я набагато важливіший. Згодні?
— Так, згоден. До речі, які почуття саме у вас викликав початок пандемії? Це була паніка, розгубленість, страх?
— Мабуть, усе разом. Хоча ні — паніки не було.
Страх за здоров'я рідних людей та знайомих — так, він був. Розгубленість — так, тому що невідомо, що тебе чекає в майбутньому. А паніки — ні, її зовсім не було.
Ми одразу зібралися з класними керівниками і почали працювати над тим, щоб максимально забезпечити дітям професійне навчання у нових умовах.
— Тобто, на карантині ви не дозволили собі хоча б трохи відпочити?
— Ой, ні. Який вже тут відпочинок! Роботи було дуже багато! Вільний час я присвячувала сім'ї.
Я, знаєте, невелика тусовщиця, щоб перейматися тим, що не можу піти до кафе або ще кудись. Тим більше, я живу за містом, а там на подвір'ї теж роботи завжди вистачає. Але знаєте, які я зробила висновки, дивлячись на наших людей на карантині? Вони занадто легковажні.
Коли бачиш по телебаченню, які натовпи на пляжах Одеси або Києва, або приїжджаєш на Закарпаття, де про маски та дистанцію начебто ніхто й не чув, то розумієш, що так бути не може. Це неправильно.
У Львові ми, освітянське товариство, якось дотримуємось правил та вчимо дітей, що краще пережити пандемію з деякими незручностями, але пережити. Це ніяка не паніка, а лише здоровий глузд.
Джерело: https://sos.pravda.com.ua/